Академія BAAD! перетворює сцену на майданчик боротьби проти сексизму, расизму та гомофобії, підтримуючи іммігрантів, жінок та квір-людей. Вона відіграє важливу роль у культурному та соціальному житті Бронксу, надаючи маргіналізованим громадам можливість створювати мистецтво, яке часто не знаходить місця в мейнстримових інституціях. Про цей соціально-важливий культурний простір — далі на bronx-trend.com.
З підвалу до фестивалів
Наприкінці 1990-х років двоє друзів з Бронкса, танцівник й хореограф Артур Авілес та письменник й активіст Чарльз Райс-Гонсалес, вирішили створити простір, де мистецтво могло б звучати голосами тих, кого часто не чують. Так народилася Бронкська академія мистецтв та танцю (BAAD!), що стала домом для театру Авілеса, а також платформою для жінок, ЛГБТК-авторів, латиноамериканських та кольорових митців.
Перші кроки були скромними. BAAD! з’явилася у місцевому громадському центрі, де в підвалі між аркушами з планами й календарями майбутніх вистав народжувалася хореографія. Але вже невдовзі трапився шанс, який змінив все. Власники величезної історичної друкарні American Bank Note Company у Гантс-Пойнт вирішили віддати частину порожніх приміщень під мистецькі студії. Авілес теж звернувся з проханням надати простір для свого театру, й домовленість переросла у довгострокову оренду.
11 грудня 1998 року BAAD! відкрило свій перший сезон у колишньому друкарському цеху на Барретто-стріт. Завдяки друзям та підтримці громади з’явився паркет, світло й звук — й танцювальний майданчик ожив. Згодом у будівлі облаштували ще десятки студій для митців, так цей занедбаний індустріальний простір став культурним серцем Південного Бронкса.
BAAD! відразу заявила про себе фестивалями й програмами, які ламали кордони — від «Out Like That!» (єдиний у Бронксі фестиваль ЛГБТК-мистецтва) до «BAAD! Ass Women» чи «Los Nutcrackers», що перетворили класичного «Лускунчика» на пуерто-риканську квір-версію. Академія швидко стала не лише сценою, а й спільнотою — місцем, де народжувалися нові імена, де танець та слово зливалися в одне ціле.
Хоч згодом зміни на ринку нерухомості витіснили більшість митців з колишньої друкарні, період в American Bank Note Company залишився легендарним. Саме там BAAD! перетворилася з маленької ініціативи на впливовий мистецький осередок, який і далі визначає обличчя сучасного Бронкса.
Нове життя у готичній каплиці
Зростання орендної плати змусило Академію у 2013 році залишити знайомі простори Гантс-Пойнта й вирушити в далі. Новим домом стала невелика, але велична каплиця у стилі готичного відродження, розташована на території єпископальної церкви Святого Петра на Вестчестер-сквер.
Ця будівля, визнана пам’яткою Нью-Йорка ще у 1976 році та внесена до Національного реєстру історичних місць у 1998 році, набула нового образу. Тут замість молитов зазвучали голоси артистів, а під склепіннями засяяли яскраві мистецькі проєкти.
Попри переїзд, Академія не розірвала зв’язку з Південним Бронксом. Артур Авілес й досі мешкає там, а BAAD! продовжує працювати зі своїм колишнім районом через серію TransVisionaries (щомісячні безоплатні виступи у місцевих кафе та ресторанах).
Успіх та нові виклики вимагали змін у самій організації. Артур та Чарльз, талановиті митці та активісти, але не професійні менеджери, зрозуміли, що без нового підходу BAAD! може втратити свої можливості. Тож у 2015 році вони запросили першого заступника директора, а згодом, у 2019 році, найняли спеціаліста з розвитку та програмного менеджера. Інвестиції в команду швидко принесли результати – бюджет організації почав зростати, майже подвоївся у 2016 році й до 2020 року сягнув втричі більшого розміру.
Щоб навчитися грамотно керувати цим зростанням, BAAD! приєдналася до програми Фонду фінансування некомерційних організацій (NFF — Nonprofit Finance Fund).
Не менш важливим було й усвідомлення власної цінності. Довгі роки Авілес та Райс-Гонсалес працювали майже без винагороди, але тренери з NFF переконали їх: мистецька робота має оцінюватися так само як і будь-яке професійне керівництво. Це стало важливим кроком до стабільності та самоповаги.
У 2017 році BAAD! отримала ще одне велике визнання – грант у $60 000 від Фонду культурних інновацій Лінкольн-центру та Фонду Рокфеллера. Ці кошти спрямували на розвиток серії TransVisionaries, аби зробити мистецтво доступним та видимим за межами театральних залів.
Святилище мистецтва й свободи в Бронксі
Нью-Йорк давно вважають світовою столицею мистецтва та одним із найбільш відкритих міст для ЛГБТК+ людей. Проте Бронкс, на відміну від Мангеттену чи Брукліну, довгий час залишався осторонь цієї культурної хвилі. Тут не було нескінченних галерей та барів, де можна вільно висловлюватися. У 2006 році журналіст New York Times навіть зауважив, що «гей-френдлі бари району можна перерахувати на пальцях однієї руки». У такій атмосфері поява BAAD! стала справжнім проривом — безпечним та вільним простором, відкритим для тих, кого суспільство часто ігнорувало.
BAAD! з перших років перетворилася на свого роду святилище мистецтва, де на сцену виходили жінки, люди кольору, представники ЛГБТК+ спільноти. Для багатьох артистів це був не просто шанс показати свій талант, а можливість вперше в житті бути почутими.
Сам Артур Авілес, танцівник пуерто-риканського походження, вкладав у свої вистави власну історію — досвід життя гея у Бронксі, з його труднощами, болем та водночас гордістю. Критики писали, що навіть коли він не виголошує гучних політичних гасел, сам факт існування його танцю на сцені був політичним жестом, викликом упередженням.
Місія BAAD! чітка й безкомпромісна: створювати, продюсувати та підтримувати сучасне мистецтво, яке розширює можливості тих, хто рідко бачить себе у центрі уваги. Це не лише танець, а й театр, література, перформанс, візуальне мистецтво — будь-яка форма, що дозволяє ідеї прозвучати.
Цінності BAAD! сформувалися з досвіду громади:
- Різноманітність — не тягар, а джерело сили.
- Мистецтво має бути доступним кожному — незалежно від доходу чи соціального статусу.
- Кожна людина повинна мати змогу не лише споглядати мистецтво, а й долучитися до його створення.
- Простір для мистецтва — це також простір для свободи, самовираження й гідності.
«Дехто питає: »Як ви взагалі можете існувати в такому районі?» — згадує Чарльз Райс-Гонсалес. — Але я завжди казав: бути квір-людиною кольору в Бронксі — це не слабкість, а наша сила. Саме завдяки активістам та волонтерам-геям ми створили цей простір, де відмінність стає нашою перевагою».
Щороку сюди приходять близько 4000 учасників з усіх куточків Нью-Йорка, особливо з Бронкса, щоб відвідати п’ять яскравих фестивалів:
- BlakTinX, що поєднує афроамериканське та латиноамериканське мистецтво;
- Get Tough! Get BAAD!, присвячений кіно ЛГБТК з позитивними історіями;
- BAAD! Ass Women, який демонструє роботи жінок;
- танцювальний фестиваль Boogie Down, що відкриває нові форми хореографії Бронкса;
- OUT LIKE THAT, єдиний у районі ЛГБТК-фестиваль виконавських мистецтв.
BAAD! також є домівкою для театру Arthur Aviles Typical Theatre, а створена у 2002 році Танцювальна коаліція Бронкса підтримує професійні танцювальні компанії району та випускає «Bronx Dance Magazine», документуючи й популяризуючи локальні танцювальні традиції. Цей маленький театр став великою платформою для сміливого мистецтва та культурного активізму, де мистецтво не лише розважає, а й надихає та змінює життя.
Ювілей BAAD!: 25 років сміливого мистецтва
У лютому 2024 року Бронкська академія мистецтв та танцю відзначила своє 25-річчя грандіозною серією заходів під назвою «Get Tough, Get BAAD!». Святкування тривало майже два тижні, включало фільми, танцювальні виступи та обговорення, що прославляли силу, різноманітність та непокору квір-спільноти.
Програма розпочалася з форуму «Сміливі розмови: стратегії життя та любові в Америці» за участю Джона Кіна та Роберта Джонса-молодшого, а далі глядачі могли побачити класичні та сучасні квір-фільми, від проникливих історій кохання до веселих романтичних комедій. Вечорами місцеві хореографи оживляли сцени танцем, натхненним улюбленими фільмами.
Ця ювілейна серія показала, як BAAD! продовжує поєднувати мистецтво та активізм, створюючи простір для жінок, людей кольорової раси та ЛГБТК-спільнот, де вони можуть розвивати свій талант, ділитися історіями, відчувати себе частиною творчої спільноти.
