У 2005 році Аллен Г’юз зняв цікавий фільм під назвою «Лицарі Південного Бронкса». Якщо ви уявили собі Середньовіччя, лицарські турніри або захопливі польові битви, цей фільм не про це. Він про сучасний Бронкс, про дітей та ….про шахи. Ідея фільму пройшла до режисера після знайомства з одним особливим вчителем. Тож про історію створення цієї стрічки, прототип головного героя та реакцію глядачів розкажемо у цій статті на bronx-trend.
Сюжет фільму
Фільм розпочинається з того, що до однієї зі шкіл у Південному Бронксі на заміну вчителя початкових класів приходить Річард Мейсон, якого зіграв Тед Денсон. Відразу відчувається певний конфлікт, повʼязаний з расовою та соціально-економічними розбіжностями між учнями та вчителем. Мейсон — білий інтелігент, який не має наміру заглиблюватися у життя цих дітей та зближатися з ними. Його мета — просто провести потрібні уроки та відробити визначені дирекцією школи години. З цими дітьми він не має нічого спільного, адже переважна більшість з них — бідні темношкірі пуерториканці, що живуть у неблагополучних сімʼях за межею бідності.
Новий вчитель занурений у свої проблеми. Він щойно втратив престижну роботу, зовсім не звик до подібного оточення та рівня життя, до то ж має складні відносини зі своїм власним сином.
Учні також вороже сприйняли Мейсона, бо знали, що «ситий голодного не зрозуміє». Чого може навчити їх цей чистенький білий професор, якщо навіть не уявляє, як це — виживати у світі, де повно злочинців, дискримінації, наркотиків та тотальної несправедливості?
Річард спочатку неприємно вражений тим, що ці четвертокласники досі не вміють нормально читати та писати, він пояснює це їхньою лінню та небажанням вчитися. Ситуація у класі стає дедалі все напруженішої. Але одного разу новий вчитель приносить до школи шахи. Це стало переломним моментом у цьому протистоянні між дітьми та Мейсоном. Учнів буквально заворожила ця нова для них гра, а Річард був приємно здивований, що його хобі викликало такий інтерес, тому з натхненням почав знайомити дітей із захопливим шаховим світом.
Вчитель розказує про фігури, стандартні комбінації, легендарні партії та видатних шахістів. Через шахи Мейсон відкриває у дітях прихований потенціал, пробуджує жагу до знань, вчить сприймати навчання та життя крізь призму шахової партії. У кінці фільму вже немає сумніву, що цих дітей чекає світле майбутнє і вони зможуть вирватися зі злиднів та бідності, застосувавши уроки, отримані містером Мейсоном.
Історію життя видатного кінорежисера з Бронкса — Джона Беррі — читайте у статті.
Реальний прототип вчителя
Історія про вчителя з шахами — не вигадка, а реальний випадок з життя. Такий вчитель дійсно був в одній зі шкіл Бронкса. Звуть його Девід МакЕналті. І він справді вчив дітей грати у шахи прямо поміж шкільних уроків.
Девід впевнений, що шахи — це більше, ніж просто гра. Це цілий спектр розумових навичок, які дуже корисні для дітей, та допоможуть їм гідно протистояти різним викликам, які готує для них доросле життя. Шахи вчать змагатися, програвати та насолоджуватися перемогою, швидко реагувати на зміни та приймати тверді рішення, аналізувати та прогнозувати.
Вже після виходу фільму Девід МакЕналті, надихнувшись увагою до своєї методики та благодійної мети, здійснив подорож до Південної Африки. Він приїхав у місто Дурбан в межах програми «Chess for Change», яку ініціював колишній житель Дурбана Девід Бергман — засновник нью-йоркського фонду Durban Capital. Дізнавшись про свого тезку, який допоміг змінити життя багатьох дітей з бідного району Південного Бронкса, Бергман захотів зробити щось подібне й для своїх земляків, тож допоміг організувати поїздку Девіда МакЕналті до Дурбану серпні 2007 року.
Під час свого перебування в Африці МакЕналті відвідав новостворену Durban Metro Chess Academy та провів низку зустрічей з батьками, директорами шкіл, вчителями та школярами.
Девіз Академії: Push Pawns! Not drugs! (Штовхай пішки! Не наркотики!). Після візиту американського вчителя було розроблено програму розвитку шахів в Дурбані та прилеглих неблагополучних районах.
Оцінка фільму глядачами та критиками
Взагалі фільм має досить високі рейтинги — понад 7/10. На різних кінопорталах більшість відгуків та рецензій від глядачів позитивні. Майже всі відмічають сильні проникливі діалоги, які змушують замислитися та подивитися на кожну ситуацію під різними кутами. Так, у стрічці немає якогось екшену, яскравих кіноефектів та несподіваних поворотів сюжету, але є дещо більше — глибокі змістовні розмови, які змінюють свідомість.
Один з таких діалогів відбувається між хлопчиком Мішелем та його батьком. Юнак розказує татові, що буде брати участь у чемпіонаті з шахів, але стикається з нерозумінням та засудженням. Батько вважає шахи дурною тратою часу та каже, що краще б син допомагав йому на роботі у ресторані. Але Мішель, який завжди був слухняним та покірним хлопцем, твердо відстоює свою позицію та бажання. Він пояснює батьку, що мріє стати лікарем, і що шахи скоріше допоможуть йому втілити цю мрію у життя, ніж миття брудного посуду на кухні. Це яскравий приклад того, як батьки часто пригнічують дітей у виборі професії, захоплень, хобі та вектору розвитку. Треба бути наполегливим та сміливим, як Мішель, та відстоювати право на своє життя.
Ще один чуттєвий діалог відбувається між іншим хлопчиком Джиммі та його батьком, який тільки що звільнився із вʼязниці. І тут ситуація кардинально інша. Батько Джиммі навпаки не хоче, щоб син був схожий на нього та обрав інший шлях. Вони грають у шахи, Джиммі програє та злиться. Батько ж його вчить не здаватися та не сходити з обраного шляху, контролювати свої емоції та не слухати нікого, окрім себе. Тільки так він зможе стати сильним й незалежним та не повторити долю батька.
Але професійні кінокритики все ж таки висловили декілька зауважень до фільму. По-перше, стрічка триває лише 90 хвилин. Цього часу дійсно мало, щоб розкрити всіх героїв, багатьох з них торкнулися лише поверхнево, деякі історії життя дітей залишилися за кадром, хоча за сюжетом їх мали б розказати. Також дуже мало уваги сценаристи приділили лінії відносин між вчителем та власним сином. Їхні стосунки ближче до фіналу налагоджуються, але хочеться спостерігати за розвитком цих відносин, а не додумувати як це могло бути.
Але попри трохи прискорений темп розвитку подій, сюжетні прогалини та відсутність спецефектів, фільм все ж таки досягає своєї головної мети — пояснює важливість освіти для дітей, торкається проблеми дискримінації за різними ознаками та закликає дорослих шукати різні підходи до дітей, навіть коли вам здається, що між вами висока стіна непорозуміння.
Цікаві факти
- Девід МакЕналті зʼявляється у символічній епізодичній ролі в кінці фільму як диктор на церемонії нагородження шахового турніру;
- У титри редактори додали цитати реальних дітей, життя яких змінили шахи;
- Мейсон у фільмі використовує реальну методику Девіда МакЕналті. Її він віднайшов за допомогою маленького хлопчика Доусона, який якось виграв шаховий турнір та придумав свій спосіб впоратися з хвилюваннями. Коли Доусона спитали: «Як тобі це вдалося?», він відповів: «Я просто уявив, що всі мої фігури — це воїни-ніндзя, і що ніщо не може їх зупинити». Тож Річард Мейсон у фільмі також радить своїм учням «знайти свого ніндзю» та уявляти замість шахових фігур улюблених персонажів чи героїв. Адже для дітей гра — це найголовніший елемент розвитку, й саме в ній вони почувають себе найбільш гармонійно.
- Не обійшлося у фільмі й без шахових помилок та неточностей. Справжні шахісти з легкістю їх помітять.
Про інші фільми, які були зняті у Бронксі, читайте у статті.
