У 1983 році він увійшов в історію, ставши першим живим драматургом, на честь якого було названо бродвейський театр. Його творчість глибоко вкорінена у спогадах про дитинство в Бронксі. Цей світ із його побутом, мовою й характерними типажами часто оживає в героях, діалогах та сюжетах п’єс Ніла Саймона. Багато з них отримали друге життя на великому екрані, ставши успішними кіноадаптаціями. Докладніше про цього драматурга, сценариста та лібретиста, що є одним з найвідоміших авторів в історії театру США, — далі на bronx-trend.com.
Як сміх став порятунком в дитинстві
Ніл Саймон народився 4 липня 1927 року у Бронксі. Його дитинство минало разом з матір’ю Меймі, батьком Ірвінгом та старшим братом Денні. Родинне життя було непростим, батьки часто сварилися, а Ірвінг нерідко зникав на місяці, залишаючи сім’ю без підтримки. У часи Великої депресії грошей бракувало, й хлопчикам часто доводилося жити в родичів. Малий Ніл рятувався від напруженої атмосфери в кінотеатрах. Там, у темряві залу, серед сміху над витівками Чарлі Чапліна, Бастера Кітона чи дуету Лорел та Гарді, він знаходив свій світ — без сварок та болю.
«Я сміявся так голосно, що мене виганяли з кінотеатру», — згадував він пізніше.
Саме тоді хлопець зрозумів: змусити людей сміятися — це сила. Це його спосіб лікувати біль.
Саймон навчався у відомій середній школі ДеВітта Клінтона в Бронксі, де за свою сором’язливість отримав прізвисько «Док». У п’ятнадцять він вже писав комедійні скетчі разом з братом Денні — майбутнім наставником та телевізійним сценаристом. Денні бачив у ньому талант та якось сказав:
«Ти станеш найсмішнішим комедійним письменником Америки».
Ця віра старшого брата стала для Ніла найкращою мотивацією. Після школи він вступив до Нью-Йоркського університету, але невдовзі приєднався до резерву ВПС. На базі Лоурі в Колорадо Саймон працював спортивним редактором у газеті Rev-Meter та відвідував заняття в Денверському університеті. Саме цей період пізніше надихнув його на написання п’єси «Білоксі Блюз».
Попри важке дитинство, Ніл зумів перетворити біль на комедію. Він визнавав:
«Мені довелося навчитися сміятися, щоб не плакати».
Сміх став його щитом та джерелом сили, а згодом і головною мовою, якою він заговорив до світу зі сцени.
Сміх в ефірі
Після повернення з армії до Нью-Йорка молодий Ніл Саймон шукав будь-яку можливість почати творчу кар’єру. Спочатку він працював у поштовому відділенні офісу Warner Brothers на Мангеттені. Робота нудна, але саме там визрів його перший професійний крок у комедію. Разом з братом Денні він написав жартівливий скетч для популярного радіопродюсера Ейса Гудмена. Той помітив у хлопцях талант та запропонував їм місця у своїй сценарній команді. Так Саймони вперше опинилися у світі радіо й телебачення.
Вже наприкінці 1940-х років брати писали гумористичні тексти для зірок сцени, серед яких були Мілтон Берл та Джекі Глісон. Але справжній прорив стався, коли їх запросили до легендарного шоу Сіда Цезаря «Your Show of Shows». Цей проєкт зібрав небувалу команду майбутніх зірок — поруч із Нілом працювали Мел Брукс, Вуді Аллен, Карл Райнер, Ларрі Гелбарт та Сельма Даймонд. Атмосфера була вибуховою: щодня народжувалися десятки дотепів, а кожен етер ставав подією.
«Я зрозумів, що потрапив у найталановитішу групу письменників, яку будь-коли зібрали разом», — згадував Саймон.
Саме тут він відшліфував своє відчуття ритму, діалогу й комічної паузи — навички, які пізніше переніс на театральну сцену.
Після завершення співпраці з братом у середині 1950-х років Ніл продовжив самостійний шлях, пишучи для таких хітів, як «The Phil Silvers Show» та «The Garry Moore Show». За роботу над телепрограмами він отримав премію Еммі — визнання, яке закріпило за ним репутацію одного з найкращих комедійних сценаристів свого покоління. Саймон пізніше зізнавався, що саме п’ять років на радіо й телебаченні стали для нього найкращою школою життя:
«Я дізнався більше про те, ким хочу бути, ніж за всі попередні роки. Ці шоу навчили мене, як народжується сміх — і як його чути».
Король комедії Бродвею
У середині 1950-х років Ніл Саймон зробив крок, який назавжди змінив його життя. Він залишив телевізор заради театру. Першим став спільний з братом мюзикл «Спіймай зірку» у 1955 році, а далі — роки наполегливої праці над власною п’єсою. Після майже двадцяти переписувань у 1961 році на сцені театру Брукса Аткінсона вийшла його перша бродвейська робота — «Потруби у свій ріг». Вона мала шалений успіх та трималася на афіші понад рік. Саймон згодом зізнавався:
«Театр та я знайшли одне одного».
Справжній злет настав у 1963 році з ніжною комедією про молоде подружжя, що вчиться жити разом у тісній нью-йоркській квартирі, — «Босоніж у парку». Її тепло, легкість та дотепність зробили Ніла новою зіркою Бродвею. А через два роки «Дивна парочка» — історія двох несумісних сусідів, принесла йому премію «Тоні» та статус найуспішнішого драматурга Америки.
Наприкінці 1960-х років ім’я Ніла Саймона стало синонімом бродвейського успіху. У сезоні 1966–1967 років одночасно йшли чотири його постановки — справжній рекорд! Комедії Саймона приносили йому понад мільйон доларів на рік, чого не досягав жоден інший драматург в історії Бродвею.
Саймон був майстром поєднання гумору та щирості. Його герої — звичайні люди, які потрапляють у незвичайні життєві ситуації. Вони сваряться, закохуються, розлучаються, мріють та сміються крізь сльози. Сам драматург визнавав:
«Я пишу про те, що знаю — про самотність, про шлюб, про те, як важко бути щасливим».
У 1970-х роках Саймон створив низку хітів: «Сонячні хлопці», «Розділ другий», «Каліфорнійський люкс». Його п’єси ставали фільмами, які збирали аншлаги та номінації на «Оскар». У 1980-х роках Саймон звернувся до власного минулого, створивши автобіографічну «Трилогію Юджина» — «Спогади Брайтон-Біч» (1983), «Білоксі Блюз» (1985) та «Бродвейський потік» (1986). У цих роботах Саймон вперше дозволив собі не лише сміх, а й ностальгію, біль, роздуми про дитинство в Бронксі та пошуки себе. Ця трилогія принесла йому найщиріші відгуки критиків та ще одну «Тоні».
У 1991 році Ніл Саймон отримав найвищу відзнаку своєї кар’єри — Пулітцерівську премію за драму за п’єсу «Загублені в Йонкерсі», де поєднав гумор, біль та людяність з небувалою глибиною.
Попри те, що пізні роботи, як-от «Вечеря» чи «Дилема Роуз», не повторили колишнього успіху, Саймон залишався неперевершеним майстром сцени. Він написав 49 п’єс, отримав 17 номінацій на «Тоні» та став найприбутковішим драматургом в історії Бродвею.
Його історії — це комедії про життя, у яких сміх завжди лікує.
«Я не пишу трагедій, — казав Саймон. — Я просто показую, як важко людям бути щасливими, і дозволяю їм при цьому сміятися».
Любов, втрати та слава
Життя Ніла Саймона поза сценою було сповнене як творчих тріумфів, так і особистих втрат. У 1953 році він одружився з танцівницею Джоан Бейм. Вони прожили разом двадцять років та виховали двох доньок — Ненсі та Еллен. На жаль, у 1973 році Джоан померла від раку кісток, і ця трагедія глибоко позначилася на драматургові. Їхня донька Еллен пізніше сама стала письменницею, створивши напівавтобіографічну п’єсу, за мотивами якої зняли фільми «Місячне сяйво» та «Валентино».
Того ж року, коли Саймон овдовів, він познайомився з акторкою Маршею Мейсон, між ними виник блискучий творчий та життєвий союз. Марша знімалася у кількох фільмах за його сценаріями, а їхній десятирічний шлюб (1973-1983) став періодом великого натхнення для Саймона.
Після цього Ніл двічі одружувався з акторкою Даян Ландер, усиновивши її доньку Брін, а у 1999 році одружився з акторкою Елейн Джойс, з якою залишався разом до кінця життя.
Попри любов до гумору, життя Саймона не було легким. У 2004 році він переніс пересадку нирки від близького друга, публіциста Білла Еванса, а згодом страждав на хворобу Альцгеймера. Ніл Саймон помер 26 серпня 2018 року в Нью-Йорку у віці 91 року через ускладнення від пневмонії.
У 1983 році Бродвейський театр Alvin Theatre перейменували на Театр Ніла Саймона — це був перший випадок, коли сценічний майданчик назвали на честь живого драматурга. Того ж року його ввели до Зали слави американського театру.
Крім того, Ніл Саймон мав три почесні ступені від провідних університетів США, а у 2006 році отримав премію Марка Твена за американський гумор — найвищу відзнаку країни для комедійного письменника.
Після його смерті залишилися не лише тексти, а й цілі театри, фестивалі та покоління драматургів, яких він надихнув. У 2003 році в США було засновано Фестиваль Ніла Саймона, присвячений збереженню його творчої спадщини.
У своїй автобіографії Саймон підсумував своє життя словами, сповненими тієї ж щирості й самоіронії, що і його герої:
«Драматургія — це рай для людини, яка хоче бути господарем власного світу. А якщо не рай… то принаймні втеча з пекла».
