Продовжуємо вас знайомити з неймовірними історіями успіху людей, народжених у Бронксі, — районі Нью-Йорку, який багато хто вважає безперспективним та депресивним. Але труднощі лише загартовують характер та виховують силу волі. Сьогодні розкажемо про звичайного хлопця з бідної єврейської родини — Біллі Джоела, який сьогодні має у своєму здобутку 6 премій «Греммі» та статус одного з кращих соло-музикантів за всю історію США, що продав 150 млн своїх платівок. Далі на bronx-trend.
Нелегке дитинство
Біллі Джоел народився у Південному Бронксі у 1949 році у родині єврейських іммігрантів, що приїхали до США. Батько Говард Джоел був з Нюрнберга, мати Розалінда мала коріння з Англії. Як і всім переселенцям, в імміграції у післявоєнні часи жилося нелегко. Говард тяжко працював, та все одно сімʼя жила доволі бідно. Батько дуже любив після роботи проводити вечори біля фортепіано. З 4 років він почав вчити грати на цьому музичному інструменті й Біллі. Але хлопчик не розділяв любові батька до класичної музики, ріс справжнім розбишакою, навчався погано, частенько приходив додому побитий. Йому важко було знайти друзів, хлопця постійно ображали на вулиці. Коли Біллі підріс, вирішив стати боксером. Він вправно тренувався та навіть провів на рингу понад 20 успішних поєдинків. Але спортивна карʼєра закінчилася складною травмою. Після зламаного носа про великий бокс довелося забути.
У навчанні та спорті реалізуватися хлопцю не вдалося, але йому стала в нагоді навичка гри на фортепіано від батька. У 16 років Біллі запросив до себе на місце клавішника місцевий дворовий гурт «The Echoes». Це були аматорські, трохи дитячі репетиції та виступи, але саме тоді Джоел зрозумів, що нарешті знайшов своє місце. Пізніше він казав:
«Я думаю, що музика сама по собі лікує. Це вибуховий вияв людяності. Це те, чим ми всі зворушені. З якої б культури ми не були, всі люблять музику».
Перші невдалі кроки у музичній кар’єрі
Дворовий гурт швидко розпався. Джоела, який вже мав якийсь досвід, запросили у 1967 році до іншого колективу — «The Hassles». Тут вже було все серйозніше, навіть два записаних у студії альбоми. Хлопці грали специфічну складну музику — психоделічний хард-рок, та мали своїх фанатів, але у 1969 році цей гурт також припинив своє існування.
Та Біллі не хотів залишати музику й вмовив одного з ексучасників «The Hassles», Джона Смолла, створити дует. Джоел став вокалістом та грав на електронному органі, Смолл був ударником. Хлопці із завзяттям взялися за створення нових треків, дуже швидко записали альбом «Attila» (так був названий новостворений дует), але дива не сталося. Альбом повністю провалився. Між друзями сталася ще одна неприємна ситуація — дружина Смолла пішла від нього до Джоела. Гурт розпався, а Біллі накрила хвиля великої депресії, апофеозом якої стала спроба самогубства. Джоел випив пляшку лаку для меблів, але лікарі врятували його від летального отруєння. Після цього Біллі пройшов обовʼязковий у таких випадках курс лікування у психіатричній лікарні та вийшов звідти з твердим бажанням створити власний сольний проєкт.
Джоелу не вистачило у той час досвіду, поруч не було нікого, хто міг дати корисну пораду, тому Біллі необачно підписує контракт на 10 альбомів з маловідомим лейблом Family Productions. Потім він не раз пожалкує про це рішення, адже до 1987 року буде сплачувати Family Productions по 1 долару з кожної проданої платівки. Але тоді Біллі Джоел був сповнений енергії, надій та мрій про велике музичне майбутнє, на відміну від своїх покровителів. Family Productions зовсім не займалися просуванням молодого виконавця. Останньою краплею стала ситуація, коли у студії записали кілька треків з альбому помилково у прискореному форматі, що робило його майже не придатним для сприйняття.
Ризиковане, але доленосне рішення
Після випадку із зіпсованим альбомом Джоел вирішує йти ва-банк та втікає до Лос-Анджелеса, порушуючи контракт. У Каліфорнії він бере собі псевдонім Білл Мартін та влаштовується піаністом у невеликий затишний бар Executive Room. Саме цей період часу потім був натхненням для створення відомого хіта 1973 року «Piano Man», який став фактичною візитівкою Біллі Джоела та увійшов до списку 500 найкращих пісень за опитуванням журналу Rolling Stone.
Щасливим випадком долі для Джоела стала участь у живому радіоконцерті у 1972 році. На ньому він виконав пісню «Captain Jack», яку відмітив лейбл Columbia Records. Біллі запропонували співробітництво з новим лейблом, на цей раз він вже уважніше читав всі умови та довго зважував всі «за» та «проти». Все ж таки Джоел погодився, та не пожалкував. Columbia Records активно почали працювати над розкруткою талановитого виконавця. Вже наприкінці 1973 року був випущений легендарний альбом «Piano Man», що став перепусткою Біллі до американського шоубізнесу.
Нове імʼя у музичному світі
Але шлях артиста не був безхмарним. Після шаленого успіху першого альбому був кардинально протилежний за відгуками другий — «Streetlife Serenade», який вийшов у 1974 році. Джоел знову хотів опустити руки, але Columbia Records підтримали його.
У 1975 році Джоел повертається до Нью-Йорка й нарешті починається ера випуску успішних альбомів, які здіймають Біллі все вище й вище на музичний Олімп:
- «Turnstiles» (1976 рік).
До цього альбому, який Джоел спродюсував самостійно, увійшла одна з найпопулярніших його пісень — «New York State of Mind», яка згодом стала фактичним гімном Нью-Йорка.
- «The Stranger» (1977 рік).
Джоел підтвердив свій статус хітмейкера, випустивши цей альбом, що розійшовся у 7000000 копій.
- «52nd Street» (1979 рік).
Новий альбом і знову шалений успіх! За перший же місяць продажів платівки розійшлися тиражем у 2000000 копій. Майже три місяці на першому місці «Billboard 200». Попри те, що музичні критики зробили багато негативних рецензій на цей альбом, вважаючи музику занадто простою, а тексти поверхневими, публіка була у захваті. Джоел розривав ті відгуки від критиків на концертах та кидав папірці у натовп.
- «Glass Houses» (1980 рік).
Верхні позиції в чартах альбом тримав протягом шести тижнів. У популярному треку «It’s Still Rock’n’Roll to Me» Джоел підтверджував свою прихильність до класичного рок-н-ролу 50-х років.
- «The Nylon Curtain» (1982 рік).
Біллі спробував себе у серйознішому жанрі, випустивши цей концептуальний альбом. Ефект був прямо протилежний. Ним буквально захоплювалися критики, але прохолодно зустріла публіка.
- «An Innocent Man» (1983 рік).
Сингл з цього альбому «Tell Her About It» став хітом, досягнувши першого місця в хітпараді Billboard Hot 100. Про Джона Бенітеса, який допомагав Джоелу працювати над цим треком, читайте у статті.
- «The Bridge» (1986 рік).
Останній альбом, на якому був зазначений логотип Family Productions. Нарешті Джоел звільнився від «рабства», у яке себе загнав на початку карʼєри. 
Ще було кілька альбомів та хітів, але вони не ставали такими популярними, як раніше. Останній студійний рок-альбом «River of Dreams» був випущений влітку 1993 року. Джоел радий, що та спроба самогубства виявилася невдалою та він нарешті зрозумів свою цінність та своє щастя. Він казав:
«Написання пісень захоплює тим, що воно поєднує дві речі, які я люблю робити: створити історію та написати музику до неї. Потім я можу співати її й грати на фортепіано на додачу до цього. Моя робота дозволяє мені робити чотири речі, які я безмежно люблю».
Оголошення про закінчення кар’єри рок-музиканта
У 1997 році Біллі Джоел оголосив про завершення своєї кар’єри в рок-музиці. Він вирішив зосередитися на створенні фортепіанної музики. В результаті зʼявився альбом «Fantasies Delusions», що складається з 12 мініатюр, виконаних піаністом Річардом Джу. Музика в цьому альбомі поєднує романтичні елементи з акцентами блюзу. Відгуки на композиції були неоднозначними: деякі критики відзначали їхню свіжість на фоні складної сучасної музики, тоді як інші обвинувачували Джоела у плагіаті та запозиченні стилів.
Час від часу Біллі Джоел радує своїх прихильників концертами, фан-зустрічами та виступами у різних шоу, активно займається благодійністю, а також підтримує молодих музикантів. Одна з його порад:
«Не створюйте музику для якоїсь величезної, невидимої аудиторії, ринку чи частки в рейтингах або навіть для чогось такого ж відчутного, як гроші. Хоча важливо заробляти життя, це має бути вашим натхненням. Зробіть це для себе».
Історію успіху ще одного музиканта Бронкса читайте за посиланням.
