Театри на їдиш були досить популярні у Нью-Йорку у минулому столітті. Велика єврейська громада, що з кожним роком збільшувалася, потребувала реалізації своїх потреб у спілкуванні та культурному розвитку. Умови для цього в Америці були досить сприятливі, ніхто не чинив опір. Тому у всіх боро Нью-Йорка відкривалися все нові театри. Одним з них був McKinley Square Theatre, відомий своїми успішними водевілями та глибокими виставами. Про цей театр у Бронксі, а також про одну з таких популярних вистав розкажемо у цій статті на bronx-trend.
Бронкс — один з центрів їдиш театру
Наприкінці XIX століття кількість єврейських іммігрантів зі Східної Європи в Америці значно зросла. Це призвело до збільшення присутності єврейської спільноти у галузі культури. Все частіше на афішах Нью-Йорка почали зʼявлятися вистави на їдиш, включаючи мюзикли, драми та комедії, а також переклади світових творів. Такі спектаклі не тільки розважали єврейську публіку, а й відігравали освітню й суспільну ролі — люди в міграції мали змогу спілкуватися та підтримувати звʼязок з минулими поколіннями. Друга авеню в Мангеттені стала відомою як “їдиш Бродвей” або “їдиш Ріальто”, а театри на їдиш діяли по всьому місту, багато їх було також у Бронксі та Брукліні.
Безпосередньо у Бронксі у першій половині XX століття діяло кілька театрів на їдиш: Prospect Theatre, Bronx Art Theatre, McKinley Square Theatre, Tremont Theatre. Вистави на їдиш також ставили в художньому театрі Бронкса, відомому як Intimate Playhouse, та в театрі «Шильдкраут», де виступала знаменита Віленська трупа.
Статтю про ТОП театральних майданчиків у Бронксі читайте за посиланням.
Театр McKinley Square Theatre
Сьогодні ця триповерхова будівля нічим не відрізняється від багатьох інших на Бостон-роуд. На першому поверсі — дешевий магазин з різними дрібницями за долар, на двох інших — звичайні квартири. Але 100 років тому на цьому місці був розташований розкішний театр на їдиш, який вміщував 1500 глядачів та служив центром розваг для великої єврейської громади Бронкса.
Театр був відкритий у 1916 році, у 1921 році його відреставрував Майкл Дж. Гарвін за величезні в ті часи гроші — 150 000 доларів (в наші дні ця сума складала б близько 2 млн дол.). У 30-х роках він отримав нову назву «King Theatre». Елегантна будівля з червоної цегли, прикрашена вінтажним оздобленням стала черговим осередком театральної єврейської спільноти у Бронксі. Найчастіше тут показували водевілі, що поєднували театральну виставу, музику та комедію. Саме у цьому театрі стали відомими такі артисти, як Флора Фрейман, Джозеф Кесслер та Меєр Шварц.
Пізніше театр був перейменований на McKinley Square Theatre. Протягом десятиліть він залишався важливим культурним простором для єврейської громади.
Театр McKinley Square зазнав численних реконструкцій та багато разів міняв власників впродовж XX століття. У 1940-х роках він, як і більшість театрів того часу у Бронксі, перейшов від вистав та водевілів до показу фільмів, але кінотеатр закрився в 1953 році.
У 2002 році будівлю знесли та на її місці з’явилася нова житлово-комерційна будівля з Dollar Store на першому поверсі.
Серед відомих вистав на їдиш, що грали у McKinley Square Theatre, можна виділити наступні:
- «Children of the Earth», 1926 рік;
- «A night in Romania», 1934 рік;
- «Oh, promuse me», 1935 рік;
- «His wedding nigth», 1936 рік;
- «Shall a women forgive?», 1939 рік.
Про одну з цих вистав розкажемо докладніше.
Вистава «Oh, Promise Me» — злиття жанрів, мов та культур
У 1936 році в театрі McKinley Square Theatre відбулася музична вистава, яка мала назву відомої англійської пісні «Oh, Promise Me». Саме вона проходила червоною ниткою крізь весь спектакль. Пісня виконувалася кілька разів під час вистави, й кожного разу вона звучала по-іншому. Окрім англійського оригінального тексту, сценаристи включили до неї фрази російською мовою, а також на їдиш. Тому пʼєсу з неабияким інтересом зустріла єврейська аудиторія, яка складалася переважно з мігрантів, що відчували ностальгію за рідною землею, а російська пісня глибоко резонувала з їхніми почуттями. Назва пісні також відображала головну суть вистави, адже герої пʼєси потрапляли у складні життєві ситуації та робили боляче один одному, навіть щиро та самовіддано кохаючи.
У програмі виставу було зазначено, як музичний спектакль. Перший акт дійсно складався переважно зі співів та танців. Однак у наступних актах акцент зміщується на сильні драматичні сцени. Взагалі театральні вистави на їдиш того часу часто не мали чіткої ідентичності — це могла бути суміш різних жанрів без визначених категорій, таких як мелодрама чи комедія. Назву «музична вистава» використовували тоді найчастіше, бо це приваблювало глядачів та не змушувало визначати конкретний жанр.
Сюжет вистави
Вистава починається зі сцени в одному з місцевих кабаре. Кожного вечора там виступають провідні артисти закладу — Майкл Перлман та Кіті. Вони виконують різні пісні, але найчастіше відвідувачі вимагають від них душевних та мелодійних композицій. Пара виглядає дуже гармонійно, й сценічне кохання дуже скоро переростає у щось реальне. Але Майкл прагне вирватися з кабаре, він вважає себе занадто талановитим та гідним більшого, ніж розвага пʼяної публіки. Він сам пише пісні та намагається привернути до них увагу бродвейських продюсерів, але йому це не вдається. Майкл — мігрант з Росії, його сумні ностальгічні пісні не вражають американців.
Але є ще одна причина, чому Майкл не залишає кабаре. Він кохає Кіті й не хоче залишати її саму з їхнім босом — Нікі, якому теж подобається приваблива талановита співачка. Піти разом закохані не можуть, адже залишаться зовсім без грошей. До того ж Нікі погрожує їм: якщо підуть від нього, то не знайдуть ніде роботу. Власник кабаре має звʼязки у всьому місті та близько спілкується з кримінальними авторитетами.
Врешті-решт, Кіті вдається вмовити одного з поважних менеджерів бродвейського театру прийти на виступ Майкла в кабаре. Хлопцю все ж таки пропонують роботу у театрі. А Кіті робить ще один сміливий вчинок — іде до поліції та доносить на свого боса, викриваючи всі його нелегальні справи. Нікі заарештовують, Майкл з Кіті одружуються та живуть щасливо. Скоро в родині народжується донечка.
Однак раптом Нікі виходить з в’язниці та вимагає зустрічі з Кіті. Він погрожує їй та змушує погодитися на зустріч. Коли Майкл йде на важливий концерт, Кіті залишається вдома одна. Нікі заходить до неї й наполягає, щоб вона пішла з ним, погрожуючи руйнуванням кар’єри Майкла та безпекою їхньої дитини.
Кіті змушена підкоритися його вимогам заради дитини. Нікі змушує її написати листа до Майкла, в якому вона залишає його. Знайшовши листа, Майкл переживає глибоке горе. Дитина дуже страждає від туги за матір’ю, починає сильно хворіти. Майкл намагається знайти кохану, але не вдається. І ось він придумує, як повернути дружину. Майкл записує на радіо звертання до Кіті їхньої доньки, яка лежить в лікарні. Почувши рідний голос в радіопередачі, Кіті стрімголов прибігає до палати доньки. Родина нарешті збирається разом, всі пробачають один одного та живуть щасливо далі.
Акторський склад
«Oh, Promise Me» написана відомим актором Ісідором Фрідманом, який також брав участь у виставі.
Головні ролі виконували дві зірки театру — Герман Яблоков та Белла Майзелл. Яблоков вже здобув популярність в театрі раніше завдяки своєму неперевершеному виконанню пісень, публіка завжди була в захваті від його співу.
Інші учасники вистави також зробили свій внесок у створення яскравого шоу. Леон Зайденберг виконав роль Нікі, підприємця кабаре, а Леон Шехтер з виразною драматичною зовнішністю грав лікаря, друга Майкла. Джуліус Адлер та Сільвія Фішман виконали другорядні комедійні ролі, які викликали сміх у глядачів.
Особливу атмосферу створював Юдл Дубінський у ролі розносника Шломо Соловейчика. Він придумав новий трюк, який став популярним серед глядачів. У сцені, коли Майкл готується до виступу, Соловейчик розповідав йому, що запросив усіх земляків на концерт та роздав їм безкоштовні «перепустки», щоб вони активно аплодували. Він навчає Майкла, як подавати сигнал для аплодисментів — це гучний крик. І в момент, коли починається виступ, Яблоков та Дубінський починали співати, а натовп миттєво приєднувався до оплесків.
Також варто відзначити Глорію Голдштейн, яка грала роль Доллі, дочки Майкла та Кіті. У виставі ще брали участь Енні Зіман, Генрієтта Джейкобсон, Боббі Йорк та Роза Шехтер.
Статтю про розвиток театрального мистецтва в Бронксі читайте за посиланням.
