Борис Аронсон у театральних колах відомий, як один з найвідоміших дизайнерів бродвейського театру, що створив декорації та костюми для майже 100 п’єс, опер, балетів та музичних комедій. Але починав він свій шлях до слави з невеликих єврейських театрів у Бронксі. Про життєвий шлях видатного сценографа та художника з костюмів театрів на їдиш й на Бродвеї розкажемо у цій статті на bronx-trend.
Популярність їдиш театрів у Нью-Йорку
Перші їдиш театри почали зʼявлятися у Нью-Йорку ще наприкінці XIX століття. Їх популярність була зумовлена у першу чергу великої хвилею мігрантів зі Східної Європи, які сумували за батьківщиною та намагалися у будь-який спосіб знайти своїх у великому чужому місті. Театр став одним зі способів гуртування єврейської громади.
Серед відомих театрів на Мангеттені були: театр Талія, Віндзорський театр, Художній театр їдиш, Великий театр, Народний театр та інші. Багато з них носили імена знаменитих акторів, таких як Борис і Бессі Томашефскі, Моллі Пікон та Джейкоб П. Адлер. Єврейська спілка акторів тут досі має свою штаб-квартиру за адресою 31 E. 7th St.
Великий театр, розташований у Нижньому Іст-Сайді, був одним з найпопулярніших на початку XX століття. Він переважно ставив єврейські вистави. Одна з них — «Мрія мого народу». Театр Талія пропонував класичні світові пʼєси: їдиш-версію «Гамлета», переклади Шекспіра та інших класиків. Також тут часто у програмі були шунди — легкі комедійні вистави. Художній театр на їдиш, заснований Морісом Шварцем у 1918 році, зосереджувався на серйозних драмах світової літератури на їдиш.
У Бронксі серед популярних їдиш театрів слід виділити: Prospect Theatre, Bronx Art Theatre, McKinley Square Theatre, Tremont Theatre. У Брукліні: театр «Парквей», який ще називали театром Роллана, театр Гопкінсона тощо.
Борис Аронсон до переїзду у Нью-Йорк
Борис Аронсон народився 15 жовтня 1898 року у Києві у родині головного рабина. Він став відомим як єврейський художник-емігрант, скульптор, сценограф, теоретик та мистецтвознавець. Але була у нього ще одна велика пристрасть — театр. Ця людина зробила значний внесок у розвиток театрального мистецтва на їдиш в Америці.
Навчався Борис в Києві під керівництвом Олександри Екстер, активно підтримував розвиток нової єврейської культури на їдиш. У 1919 році разом з Райбаком він опублікував один із перших маніфестів прогресивного єврейського мистецтва у журналі «Oyfgang» («Шляхи єврейського живопису»).
Восени 1921 року Аронсон деякий час працював у Московському єврейському камерному театрі, допомагаючи Екстер зі сценографією. Там він вперше зустрівся зі своїм кумиром — Марком Шагалом. Наступного року Аронсон переїхав до Берліна, де навчався мистецтву у Германа Штрука. Його експериментальні ксилографії були представлені на «Першій російській художній виставці» в галереї Van Diemen. Аронсон також написав дві книги: «Марк Шагал» та «Сучасна єврейська графіка». Після цього він переїхав до Парижа, де створював ескізи та костюми, а в 1923 році оселився в Нью-Йорку.
Поява експериментального театру Unser
В Америці для Бориса все було чужим та незрозумілим, але він поставив собі чітку мету — хотів бути долученим до єврейського мистецтва та допомагати мігрантам, що опинилися на чужині відчути хоч краплю рідного тепла та звʼязок з батьківщиною.
Першим досвідом для Бориса стала робота у невеликій мистецькій театральній групі в Бронксі під назвою «Unser Theater» («Наш театр»). Аронсон тут отримав можливість реалізувати свої оригінальні ідеї щодо костюмів, освітлення та сценографії.
Цей авангардний театр був втіленням мрії невеликої групи лівих драматургів та театральних інтелектуалів, які створили Єврейське театральне товариство. Вони були незадоволені рівнем театру на Другій авеню та вирішили заснувати власний театр, орієнтуючись на великі репертуарні трупи Москви та Вільно, де акцент робився на змістовність п’єс, а не на зіркових акторів.
До ради директорів «Unser Theater» входили відомі діячі, такі як Девід Пінскі та Перес Гіршбейн, а також режисери й продюсери Джейкоб Местель та Мендл Елкін. Щоб реалізувати свої амбіційні плани, вони звернулися до Сідні Ставрова, колишнього актора та підприємця, який орендував старий кінотеатр в Бронксі. Ставров зацікавився пропозицією створити найкращий театр у місті та погодився надати будівлю у розпорядження «Unser Theater».
Аронсон дуже надихнувся цим проєктом, він працював день та ніч, із завзяттям створюючи фрески для нового театру. На них він зображував щасливих хасидів та прекрасних наречених, танцюючі та співаючі силуети євреїв, та мріяв, що дуже скоро про новий театр на їдиш у Нью-Йорку розійдеться слава по всій Америці.
Премʼєрною виставою стала пʼєса «День та ніч» С. Анського, яка пройшла з великим успіхом 9 грудня 1924 року. Серед акторів, які брали участь у прем’єрі, були відомі особи, такі як Егон Брехер та Девід Варді.
Наступною виставою стала пʼєса «Остаточний баланс», написана Девідом Пінскі, де Борис Аронсон також працював над освітленням та декораціями, продовжуючи вдосконалювати свої навички.
Проте, попри успіхи, інтерес до нового театру у публіки швидко згас. Можливо через репертуар, адже він був не схожий на ті веселі безтурботні комедії, що показували здебільшого на інших сценах. Режисери «Unser Theater» зробили ставку на більш серйозні драматичні вистави. Хоч там як, але менш ніж через рік роботи «Unser Theater» припинив своє існування.
Статтю про історію Оперного театру у Бронксі читайте за посиланням.
Театр Schildkrauts
Другим американським театром, в якому працював Борис Аронсон, був театр Schildkrauts під керівництвом Рудольфа та Джозефа Шильдкраутів, який розпочав свою діяльність виставою «Співець його скорботи» у вересні 1925 року. Ця пʼєса мала неабиякий успіх та була показана понад 300 разів.
Потім була ще одна популярна серед глядачів пʼєса «Бронкс Експрес». За сюжетом втомлений бідний робітник засинає в метро після важкого дня на фабриці та бачить уві сні, як стає багатим й відпочиває у Флориді.
Борис Аронсон дуже активно долучився до створення цієї вистави. Він повністю взяв на себе організацію освітлення, сценографію та підбір костюмів. Аронсона навіть вважали співрежисером цієї пʼєси.
Але і цей театр проіснував недовго. Причина була не у недостатній популярності. Театр Schildkrauts дуже любили, зал завжди був повний. Але Рудольф й Джозеф Шильдкраути вирішили спробувати себе у кінематографі, тому закрили театр та вирушили до Голлівуду, на зйомки у фільмі «Young April».
Робота на Бродвейській сцені
Борис Аронсон знову залишився без роботи, але не надовго. Незабаром він приєднався до єврейського театру Моріса Шварца, який знаходився на Другій авеню. Аронсон створив декорації та костюми для прем’єри вистави «Десята заповідь» Авраама Голдфаддена у листопаді 1926 року. Проте його співпраця з театром була короткочасною. Борис Аронсон перейшов до Єви ЛеГаллієн у «Civic Repertory», що стало його наступним кроком у кар’єрі.
Борис завжди намагався залишатися поза політикою, але одного разу все-таки погодився долучитися до колективу з певною позицією. Ще одна сходинка творчого шляху Аронсона — створення декорації для театру ARTEF (Arbeiter Teater Farband, Спілка робітничих театрів), який був пов’язаний з комуністами, зокрема для Лаг Боймера та Джима Кооперкопа у 1930 році. Через два роки Борис Аронсон нарешті втілив у життя давню мрію — дебютував на Бродвеї у мюзиклі Вернона Дюка та Іпа Гарбурга «Прогуляйся трохи швидше».
З 1934 по 1952 рік Аронсон створив сцени, костюми та освітлення для тридцяти чотирьох п’єс й трьох мюзиклів на Бродвеї. Серед його визначних робіт — перший концептуальний мюзикл «Любовне життя» Курта Вейля та Алана Джея Лернера. Потім були ще легендарні постановки «Тигля», «Щоденник Анни Франк», «До Ре Мі», «Кабаре», «Зорба», «Глупості», «Маленька нічна музика» та «Тихий океан». Аронсон тричі отримував премію Drama Desk як видатний сценограф. Окрім театрального мистецтва, він також працював як художник і скульптор. На момент своєї смерті у 1980 році Борис Аронсон був шанованим членом театральної та мистецької спільноти Нью-Йорка. У 1979 році, за рік до смерті, Аронсона додали до Зали слави американського театру.
Статтю про ТОП театральних майданчиків у Бронксі читайте за посиланням.
