Як-то кажуть: «Талановита людина талановита у всьому». Це дуже влучно сказано про Анну Бенкрофт — акторку з Бронкса. За свою карʼєру вона досягла найвищого визнання у кожній зі сфер акторської майстерності, отримавши три найпрестижніші премії у кіно, театрі та на телебаченні: «Оскар», «Тоні» та «Еммі». У цій статті розкажемо про цю неймовірну талановиту жінку. Далі на bronx-trend.
Італійське походження та американське дитинство
Анна Марія Луїза народилася у Бронксі у 1931 році. Сімʼя мала італійські коріння, адже колись їхні далекі родичі приїхали з сонячної Італії підкорювати Америку. Яскрава європейська зовнішність Анни та її запальний італійський характер з вишуканою харизмою допомогли дівчині у майбутньому засяяти на зірковому небосхилі.
Мама дівчини Мілдред працювала телефоністкою, тато Майкл був модельєром одягу. Родина жила непогано, на татовій роботі Анна дуже любила проводити час, розглядаючи прекрасні тканини та захоплюючись стрункими моделями.
З дитинства Анна була дуже творчою та проявляла зацікавленість до мистецтва. Вона обожнювала театр, кіно, ходила на безліч гуртків. Тож не дивно, що коли постало питання вступу до закладу вищої освіти, вона обрала Американську академію мистецтва, яку успішно закінчила. Після цього Анна вдосконалила свої навички та знання в Акторській студії Лі Страсберга у Нью-Йорку та Майстерні режисури для жінок при Американському кіноінституті у Лос-Анджелесі.
Довгоочікуваний дебют та початок карʼєри
У 19 років Анна вперше зʼявилася на екрані в маловідомому серіалі. В ньому вона грала дівчину на імʼя Енн Марно. Звідси й пішов псевдонім актриси — Енн Бенкрофт. Потім було ще кілька зйомок у телесеріалах, аж поки талановиту дівчину не помітила компанія Twentieth Century Fox. Анні запропонували контракт на участь у зйомці кінострічки «Можна входити без стуку», але за умови, що вона переїде до Каліфорнії. Звичайно, Анна довго не думала, адже нарешті здійснилася її мрія — вона отримала роль у справжньому кіно. Грала Бенкрофт одну зі співачок кабаре.
Вона ідеально впоралася з усіма поставленими задачами та продемонструвала свої визначні вокальні вміння, але участь у фільмі тогочасної яскравої зірки Мерилін Монро затьмарила починаючу актрису.
Завдяки своїй привабливій зовнішності, Енн часто отримувала ролі дружин або подруг. Вона з’явилася в фільмах «Скарби Золотого Кондора» та «Сьогодні ввечері ми співаємо» у 1953 році. Однак знаходити нові проєкти в Каліфорнії було досить важко, Анна погоджувалася на будь-які пропозиції, аби тільки скласти якнайшвидше якесь портфоліо та отримати досвід. Але іноді їй доводилося брати участь у досить сумнівних низькоякісних проєктах, як то «Деметріус і гладіатори» та «Горила на волі», в яких актриса знялася у 1954 році.
Незалежна кар’єра та особисте життя
У 1954 році контракт з Twentieth Century Fox закінчився. Анна вирішила залишитися у Каліфорнії та спробувати себе в якості незалежної актриси. Щодня вона намагалася знайти хоч якийсь підробіток у кіно. Бенкрофт навіть вдалося зіграти кілька незначних ролей, але з часом Анна втрачала віру та надію на успішну акторську карʼєру в Лос-Анджелесі. На цей же час припадає перший невдалий шлюб Бенкрофт з будівельним підрядником Мартіном Меєм. Він тривав лише три роки. Тож зневірена у коханні та кіно Анна повертається у 1957 році до Нью-Йорку та вирішує розпочати життя з чистого аркуша.
Вона приходить до театру та одразу вражає режисера своєю чуттєвою та професійною грою.
У 1958 році Енн Бенкрофт дебютувала у виставі «Двоє для гойдалок» на Бродвеї. Її партнером став Генрі Фонда, а сама Анна грала Гіттел — богемну дівчину з Бронкса. Зі своїм персонажем у дівчини було багато схожостей, тому роль була зіграна ідеально. Підтвердженням цього стала найбільша на найзначуща нагорода у театральному світі — «Тоні».
Про іншу зірку з Бродвею читайте за посиланням.
Через два роки Анна вже буде тримати другу статуетку «Тоні» за роль у пʼєсі «Чудотворець». Але тоді, натхненна феєричним успіхом на бродвейській сцені, Енн Бенкрофт знову повертається у кіно, щоб нарешті довести всім, що вона варта визнання.
Вона знов грає Енні Салліван, але тепер в екранізації «Чудотворця». І знову шалений успіх. Анна нарешті закрила свій гештальт «Оскаром», що принесла їй ця роль у кіно. Ще раз вона впевнилася, що не дарма взяла собі псевдонім Енн. Вже вдруге героїня з цим іменем дарує їй популярність та визначні досягнення в карʼєрі.
Сподіваючись на нові можливості, Енн Бенкрофт з’явилася у британському фільмі «Поїдач гарбузів» у 1964 році. Анна зіграла нещасну самотню жінку, яка доведена до нервового зриву постійними зрадами та зневагою чоловіка. Але гірке кохання у фільмі обертається для актриси щирим палким почуттям у реальності. Під час зйомок цього фільму, який приніс їй другу номінацію на «Оскар», премії «Золотий глобус» та BAFTA, вона познайомилася з продюсером Мелом Бруксом та вийшла за нього заміж. Після цієї стрічки Анна стає на якийсь час заручницею свого образу «скорботної нещасної дружини». Вона дійсно блискавично виконала ту роль, тому їй пропонували аналогічні ролі у фільмах «Тонка нитка» (1966) та «Сім жінок» (1966).
Черговий фатальний образ та спроби його позбутися
У 1967 році Енн Бенкрофт знімається у фільмі «Випускник». У цій трагікомедії вона зіграла місис Робінсон — заміжню зрілу жінку, яка зваблює молодого студента випускника. Як завжди, Анна була неперевершена у своїй акторській грі.
Майк Ніколс, який зняв цю стрічку, був у захваті від Бенкрофт: «Її поєднання розуму, гумору, відвертості та чуття було несхожим на жодного іншого артиста», — казав режисер. Глядачі також зустріли фільм чудово. Чоловіки захоплювалися неймовірним шармом та харизмою Анни. Жінок вражав її сильний характер та виважена зріла самооцінка. Фільм зібрав понад 40 мільйонів доларів за перший рік.
Бенкрофт також була дуже задоволена собою у цій ролі, але пізніше зрозуміла, що цей успіх зіграв з нею злий жарт. У 2003 році Анна поскаржилася, що її роль місис Робінсон у «Випускнику» затьмарила інші її акторські досягнення. Цей образ зрілої дорослої дами переслідував її на кожних наступних пробах. І це попри те, що на момент зйомок Бенкрофт було лише 36 років, тоді як її партнеру по фільму — молодому студенту (Дастину Хоффману) — 30. Режисери бачили в Анні відтоді лише місис Робінсон та майже ніколи не пропонували ролі молодих жінок.
Енн Бенкрофт відчайдушно намагалася позбутися вже другого за її карʼєру фатального образу. У фільмі «Молодий Вінстон» у 1972 році вона з’явилася у ролі леді Рендольф Черчилля. Потім були три доволі успішні стрічки у 1975 році: «Гінденбург», «В’язень Другої авеню» та «Губна помада». У 1976 році Анна знялася у фільмі свого чоловіка «Німе кіно». Але успіх «Чудотворця» та «Випускника» повторити вже не вдалося.
Наприкінці 1970-х Бенкрофт повернулася до Голлівуду та знялась у фільмі «Поворотний момент», за який отримала номінацію на «Оскар» за виконання ролі старіючої балерини.
Дебют у ролі режисерки, повернення до театру та робота на телебаченні
У 1980 році Енн Бенкрофт дебютувала як режисерка з фільмом «Фатсо». У цій стрічці йдеться про товстого чоловіка, який закохується, худне та розуміє, що він привабливий, незалежно від ваги. Енн зазначила, що зняла цей фільм, щоб підтримати свою сестру, яка страждала від проблеми з вагою, проте стрічка не мала успіху в прокаті.
Анна повернулася на телебачення, зігравши роль Марії Магдалини в «Ісусі з Назарету» та виступивши у театрі в ролі Голди Меїр у «Голді». У 1982 році вона виступила на Бродвеї в п’єсі «Дует для одного». Але вистава вийшла невдалою, тож Бенкрофт віддала перевагу телевізійним проєктам, включаючи мінісеріал «Марко Поло» (1982).
Взагалі телевізійна карʼєра Анни була також дуже успішною. Вона мала шість номінацій на «Еммі» (у тому числі за серіали «Місис Кейдж» та «Найстаріша жива конфедеративна вдова розповідає все»).
Не полишала Бенкрофт й зйомок у кіно. Знялася у фільмах: «Людина-слон» (1980), «Бути чи не бути» (1983), «Розмова Гарбо» (1984), «Нічна мати» (1986), трилогія «Пісня факела». Свою четверту номінацію на «Оскар» вона отримала за роль в стрічці «Агнес Божа» у 1986 році — непростій історії про монахиню, яка виявляється вагітною.
У 1990 році Анна виконала роль старіючої кінозірки Максін у телесеріалі «Фредді та Макс», отримавши за шість епізодів гонорар, що становив значну частину бюджету.
Але це був, мабуть, вже фінал карʼєри. У 90-х роках акторці вже було важко знайти цікаві ролі, вона зізналася, що погоджувалася на будь-які пропозиції, навіть якщо це були невеликі епізоди.
У 2002 році через пневмонію Енн Бенкрофт довелося знятися зі сцени в п’єсі Едварда Олбі. Наступного року вона відмовилася від участі в романтичній комедії «Spanglish» через діагноз раку матки після чотирьох тижнів зйомок. Померла Енн Бенкрофт 6 червня 2005 року у Нью-Йорку у віці 73 років, у неї залишилися чоловік Мел Брукс та син Макс.
На Голлівудській алеї є зірка на честь Енн Бенкрофт. Також її памʼяті був присвячений мультфільм «Дельго».
Історію про ще одну талановиту акторку з Бронкса читайте за посиланням.
