22 роки — солідний вік для експресивного панк-гурту, але Метт Кофран впевнено тримає курс на невпинний розвиток та рух тільки вперед. Навіть через 20 років на концертах гурту The Bronx панує божевільна енергетика та шалений драйв, а хлопці продовжують дивувати фанатів сміливими музичними експериментами та цікавими колабораціями. Тож сьогодні розкажемо про гурт The Bronx та його шлях в американському шоубізнесі. Далі на bronx-trend.
Заснування гурту
Попри нью-йоркську назву, гурт був заснований на іншому краю Америки — у Лос-Анджелесі. Хлопці зібралися у 2002 році зі спільною пристрастю до панк-року. Молоді, амбіційні, сміливі… Вони прагнули слави та визнання, самовіддано писали пісні та використовували будь-яку можливість заявити про себе — не цуралися виступів у маленьких невідомих клубах та на різних вечірках. Шаленим напором та, безумовно, своїм талантом вони досягли швидких результатів. Відігравши лише 12 концертів, гурт The Bronx привернув до себе увагу та підписав контракт з Island Def Jam Music Group, але свій дебютний альбом хлопці випустили під власним лейблом — White Drugs Records. Гітарист, який грав у The Bronx на початку карʼєри, — Гілбі Кларк — допоміг створити першу демо, й закрутилось…
Гурт зберіг права на дебютний альбом, який був випущений через ліцензійні угоди в кількох регіонах. Після цього релізу вони швидко здобули величезну популярність у різних куточках світу, зокрема в США, Великій Британії та Австралії, завдяки активним гастролям, насиченим концертам й унікальному поєднанню панку 80-х років із сучасним роком.
Своєрідний стиль та альбоми гурту
The Bronx завжди відрізнялися оригінальним, не схожим ні на кого стилем. В їхній музиці простежуються класичні гітарні рифи, звичайно є хардкорні барабанні партії, як і в будь-якій панковій історії, але є й те, що робить їхні треки унікальними. У синглах The Bronx відчуваються риси маріачі — жанру традиційної мексиканської народної музики, що поєднує у собі іспанські народні мотиви Андалусії, музику інших народів Середземномор’я та місцевих індіанських виконавців.
Вибір такого незвичного поєднання не випадковий. Соліст The Bronx згадує:
«Я виріс у мексиканському районі, де велика увага приділялася сім’ї, і це було круте місце для дорослішання. Було трохи насильства й було кілька банд, але здебільшого я міг робити те, що хотів, та триматися подалі від цього. Я був вулично-розумною дитиною. І мої батьки були супер круті: вони керували мною, не контролюючи мене. Я міг приходити і йти, як хотів. Я дізнався про життя. Це був чудовий спосіб вирости».
Взагалі то серед альбомів гурту складно заплутатися. Всього повноформатних їх 4, та мають вони нехитрі назви: The Bronx I, The Bronx II, The Bronx III, The Bronx IV. Також було обмежене видання Bats! (Тарантули) й два мініальбоми: La Muerte Viva та Wichita & Shock. Ще один концертний диск гурт записав у готелі в Сіднеї під назвою Live At The Annandale.
У здобутку The Bronx є ще три альбоми, які вони зробили від імені дочірнього гурту під назвою Mariachi El Bronx. З назвами альбомів теж не заморочувалися, всі три вийшли в однойменному форматі: Mariachi El Bronx (у 2009, 2013 та 2014 роках). Стиль цих платівок кардинально відрізнявся від панкових релізів основного гурту. У цій музиці значно переважає маріачі.
«Коли люди почули про те, що ми робимо, вони припустили, що це буде жахливо, і навіть, що це буде на межі расизму. Вони вважали нас ідіотами, які повинні триматися панк-року. Але коли перша платівка Mariachi почала формуватися, ми все більше усвідомлювали, що це вразить багатьох. Так воно і сталося. Ми завжди музику створювали з любові, ми не реванш-гурт – але водночас, коли люди сумніваються в тобі, чудово мати можливість показати їм, що вони неправі. Це було чудове відчуття, однозначно одне з 10 найкращих почуттів у моєму житті», — каже Метт Кофран.
Буремний дух та вибухова експресія
Коли панк-рок вперше з’явився в Каліфорнії, його ключовою рисою стало насильство. На концертах ранніх колективів, таких як The Dickies та X, фанати постійно отримували якісь травми, а поліція Лос-Анджелеса чергувала у посиленому режимі, коли виступали Black Flag та Dead Kennedys.
Бунти, бійки та розборки були звичайними явищами, а наркотики панували всюди. У 1981 році був дуже символічний фільм «Занепад західної цивілізації», який став шокуючим та суворим зображенням першого покоління панк-спільноти міста. Перед прем’єрою трейлер попереджав глядачів: «Перегляньте фільм в кінотеатрі, де ви не зможете постраждати».
Критики зазначають, що серед усіх панк-гуртів, що виникли в Каліфорнії за останні 25 років, The Bronx найкраще відображає хаотичний буремний дух музичної панк-сцени. Метт Кофран пригадує, як його завжди захоплювало у підлітковому віці спостереження за бійками у натовпі на концертах, який адреналін він отримував під час втечі від поліції. Хлопець все подальше життя намагається відтворити це шалене відчуття азарту, очікування накриття хвилею емоцій та перемоги над своїми страхами.
Треба відзначити, що гурту The Bronx вдалося зберегти свій первісний запал та вибухову енергетику протягом 22 років, тоді як більшість панк-гуртів втратили свою актуальність та вміння тримати публіку.
Про видатного музиканта та диджея з Бронкса читайте за посиланням.
Фронтмен гурту — Метт Кофран
Метт ріс досить самостійним та розумним хлопцем. Він приймав виважені рішення та потри оточуюче його доволі криміналізоване середовище, не був ніколи «поганим хлопцем». У дитинстві Метт слухав Iron Maiden, особливо обожнював пісню «2 Minutes To Midnight», хоча вона дуже не подобалася його мамі, адже там транслюється дещо демонічний зміст. Коли Метт подорослішав, його вподобання змістилися на більш реальну музику, де менше фантазій та алегорій. У підлітковому віці хлопцю потрібно було щось пряме, влучне та жорстке. Саме це він віднайшов у панку.
У школі Метт навчався посередньо, але ніколи не пропускав можливості долучитися до музичної творчості. Він постійно вештався біля зали під час репетицій шкільного гурту Pocketful Of Lint. І якось його зірковий час настав. Вокаліст гурту посварився з іншими учасниками колективу та пішов. Тоді хлопці згадали про свого «фаната», у якого, як виявилося, непогані вокальні дані. Метт співав у школі та у християнському хорі. Але бути просто одним з багатьох однакових солістів та співати без жодної можливості імпровізації йому не подобалося, тому з хору він скоро пішов.
По-справжньому, як музикант, Метт Кофран розкрився лише у гурті The Bronx. Спочатку він ставився до себе досить критично, але вже під час запису другого альбому усвідомив, що робить зараз те, чим хоче займатися все життя. На питання про життя без гурту Кофран відповідає:
«Моє життя виглядало б набагато інакше, якби гурт закінчився зараз, ніж воно виглядало б, якби гурту ніколи не існувало. Якби це закінчилося зараз, я думаю, я міг би з гордістю озирнутися на те, чого ми досягли. Але якби гурту ніколи не було, чесно кажучи, не думаю, що я був би живий. У мене ніколи не було ні духу, ні бажання робити щось, чого я не хотів, і єдине, чого я хотів — це бути музикантом. Це було єдине, що мене збудило. Тоді я б не зміг нести тягар безглуздого існування. Я точно знаю, що без цього мене б не було у живих».
Show must go on
The Bronx завжди виділялися на тлі інших хардкор-панк гуртів завдяки кільком аспектам. Серед них:
- Злиття жанрів.
Елементи маріачі та інших музичних стилів робить їхнє звучання нетривіальним у порівнянні з традиційним хардкором. Це поєднання створює унікальну атмосферу на концертах та в записах, що відрізняє їх від багатьох інших хардкор-панк гуртів, які дотримуються жорсткого панковського звучання.
- Мелодійність та структура пісень.
The Bronx іноді включає більш мелодійні елементи та використовує складніші структури пісень на відміну від коротких агресивних композицій, що притаманні традиційному панку.
- Тематика текстів.
Хоча тексти The Bronx здебільшого торкаються соціальних та політичних тем, вони також досліджують особисті та емоційні аспекти життя, що робить їх лірику більш багатошаровою порівняно з іншими хардкор-групами, які часто фокусуються на анархії та протесті.
Саме у цьому, як вважають експерти, секрет успіху та довголіття гурту The Bronx.
Музиканти продовжують виступати, хоча майже всі з них мають ще якісь справи чи бізнес. Наприклад, Метт Кофран заснував видавничу компанію під назвою Stolen Tuxedo, де працює у вільний від гастролей та концертів час.
Останній великий захід, у якому брав участь The Bronx, — прощальний тур гурту Sum 41. Канадські герої поппанку востаннє перепливли океан, щоб попрощатися з тисячами своїх шанувальників у жовтні та листопаді 2024 року. Щоб зробити ці концерти дійсно незабутніми, вони привезли з собою легендарні гурти The Bronx та Neck Deep.
У грудні у The Bronx анонсовано три концерти у Лос-Анджелесі, Сан-Франциско та Солані Біч. Тож хлопці й не думають про завершення карʼєри, продовжують радувати прихильників своєю творчістю.
Історію про одного з найуспішнішого соло-музикантів за всю історію США читайте за посиланням.
