Американський режисер та сценарист, відомий своїм впізнаваним візуальним стилем, скрупульозною увагою до дрібниць та холодним, часто іронічним або песимістичним поглядом на світ. Всі його фільми завжди глибоко продумані й обговорювані, над якими Кубрик працював з винятковою ретельністю на всіх етапах — від досліджень до монтажу. Про історію успіху цього унікального режисера — далі на bronx-trend.com
Захоплення фотографією та кіно
Стенлі Кубрик народився 26 липня 1928 року. Він виріс у Бронксі у родині лікаря. З дитинства хлопець захоплювався шахами та фотографією — любов до цих занять прищепив йому батько. Хоча Кубрик був розумним, навчання в школі йому швидко набридло, й він не вирізнявся особливими успіхами. Натомість Стенлі годинами сидів у шкільній фотостудії. У 16 років він вперше отримав гроші за зроблену власноруч фотографію. Кубрик продав журналу «Look» фото сумного пригніченого газетяра, якого зняв на тлі заголовків про смерть президента Рузвельта. Редактор побачив хист та талант у молодого хлопця й зробив йому привабливу пропозицію. У 17 років Кубрик покинув навчання в Міському коледжі Нью-Йорка й став штатним фотографом «Look», для якого за наступні чотири роки виконав понад 300 замовлень.
Одного разу Кубрика відправили на знімання репортажу про боксера. Тоді у Стенлі вперше зʼявився інтерес до кіномистецтва. Як у всі свої захоплення, хлопець поринув з головою. У 1951 році разом зі шкільним другом Александром Сінгером він зняв свій перший документальний фільм — «День бою». Стрічку купила студія RKO за $4000, з яких Кубрик отримав $100. Але такий незначний гонорар не засмутив Стенлі. Після цього він зняв ще кілька короткометражок на замовлення, зокрема «Моряки» (1952), що був профінансований профспілкою моряків. Водночас Кубрик захопився кінокласикою — регулярно відвідував покази у Музеї сучасного мистецтва та захоплювався фільмами Орсона Веллса та Сергія Ейзенштейна.
Перші художні фільми
Після знімання кількох документальних стрічок Стенлі Кубрик переконав батька та дядька допомогти фінансово зі створенням його першого художнього фільму «Страх та бажання». Сценарій він написав разом з давнім другом Говардом Саклером. У 1953 році, знятий з мінімальним бюджетом, фільм все ж таки вийшов на екрани. Згодом, у 1955 році, Кубрик організував ще один малобюджетний проєкт — кримінальну драму «Поцілунок вбивці», яку профінансував синдикат, створений його дядьком. У цей час Стенлі познайомився з продюсером Джеймсом Гаррісом, з яким вони створили спільну компанію «Harris Kubrick Pictures».
Зацікавлена потенціалом режисера після «Поцілунку вбивці», студія United Artists профінансувала його наступний фільм — «Вбивство» у 1956 році. Це був стильний нуар про пограбування іподрому, відзначений складною структурою та нестандартним монтажем. Гарріс вклав частину коштів у виробництво, а решту взяла на себе студія. Разом із Гаррісом Кубрик переїхав до Лос-Анджелеса, їх наступним кроком у 1957 році стала екранізація антивоєнного роману «Стежки слави». Фільм був знятий у Німеччині, мав більший бюджет й розкривав тему безглуздості війни та жорстокості військового командування. Він отримав високу оцінку за акторські роботи та сценарій, написаний Кубриком спільно з Джимом Томпсоном та Колдером Віллінгемом. Однак фільм не мав великого успіху в прокаті, а Кубрик навіть відмовився від гонорару за частку у прибутку, яка врешті виявилася мізерною.
У 1960 році Кірк Дуглас запросив Кубрика замінити режисера Ентоні Манна на зніманні «Спартака» — історичної епопеї про повстання рабів у Стародавньому Римі. Фільм був масштабним та знятий у кольорі з використанням широкого формату, з вражальним акторським складом та сценарієм Далтона Трамбо. Попри комерційний успіх, для Кубрика це був найменш особистий фільм — він мав обмежений творчий контроль. Цей досвід переконав його надалі вимагати повної свободи у виробництві, сценарії та просуванні своїх фільмів.
Здобуття популярності
Переїхавши з родиною до Великої Британії, Кубрик скористався фінансовими перевагами «плану Іді», що надавав податкові пільги іноземним продюсерам, які наймали здебільшого британську знімальну групу. Його першим британським фільмом стала «Лоліта» у 1962 році — екранізація провокаційного роману Володимира Набокова про одержимість дорослого чоловіка до неповнолітньої дівчини. Хоча Набоков й був залучений до написання сценарію, саме Кубрик переписав більшість тексту, створивши похмуру чорну комедію. Попри цензурні обмеження та протест з боку релігійних організацій, фільм мав комерційний успіх й став першим великим британським проєктом Кубрика, знятим на студії MGM у Боремвуді.
Але справжній прорив для Кубрика стався у 1964 році з виходом «Доктора Стрейнджлава» — сатиричної комедії про загрозу ядерної війни. Фільм був заснований на романі «Червона тривога» Пітера Джорджа. Спочатку Кубрик планував знімати фільм у серйозному тоні, але зрештою обрав гротескно-комічний підхід, що лише підсилив драматизм теми. Фільм отримав схвальні відгуки, став касовим хітом та приніс Кубрику першу номінацію на «Оскар» за режисуру, а також номінації за найкращий фільм, актора та сценарій.
Саме під час підготовки «Доктора Стрейнджлава» Кубрик розірвав партнерство з Джеймсом Гаррісом та закрив «Harris Kubrick Pictures». На зміну їй він створив власну компанію «Hawk Films», яка стала платформою для його майбутніх стрічок.
Багаторічна робота над фільмом «2001: Космічна одіссея»
Протягом чотирьох років Кубрик працював над створенням фільму «2001: Космічна одіссея», який вийшов у 1968 році. Це філософська науково-фантастична стрічка, заснована на оповіданні Артура Кларка. Фільм складається з трьох частин, й лише середня має традиційний сюжет: двоє астронавтів стикаються з несправним штучним інтелектом — комп’ютером HAL 9000, що починає загрожувати їхньому життю під час польоту до Юпітера. Вже тоді роль та можливості штучного інтелекту викликали певні упередження та побоювання. У першій частині зображено доісторичних мавп, а фінальна частина — це абстрактна, майже психоделічна подорож у простір, де порушуються звичні закони часу та реальності.
Фільм досліджує відносини людини з технологією, але його глибинний сенс залишається навмисно розмитим. Кубрик зазначав, що хотів, аби зміст стрічки був поза межами слів та логіки. Фільм також встановив нову планку для візуальних ефектів та виявився напрочуд точним у передбаченні майбутніх технологій.
Кубрик отримав номінації на «Оскар» за режисуру та сценарій, а його єдина перемога в кар’єрі — саме за спецефекти цього фільму. Стрічка стала культовим явищем кінематографа, особливо популярною серед контркультурної молоді, та відкрила Кубрику шлях до максимальної творчої свободи.
Інші фільми Стенлі Кубрика
Після успіху попередніх робіт Кубрик узявся за низку амбітних проєктів, кожен із яких вирізнявся технічною віртуозністю, сміливими темами та часто суперечливим сприйняттям публікою:
- «Механічний апельсин» (1971).
Кубрик сам адаптував однойменний роман Ентоні Берджесса, створивши похмуре бачення недалекого майбутнього Англії. Головного героя — жорстокого підлітка Алекса — зіграв Малкольм Макдауелл. Після арешту держава перепрограмовує його психіку. Цей провокаційний фільм викликав шквал критики через сцени насильства та ще більше суперечок, ніж «Космічна одіссея 2001 року», але був номінований на «Оскар» за найкращий фільм, режисуру й сценарій. У Великій Британії стрічку зняли з прокату після повідомлень про злочини, що, ймовірно, були натхненні її сюжетом.
- «Баррі Ліндон» (1975).
Цей історичний фільм Кубрик зняв за романом Вільяма Теккерея. Режисер поставив собі за мету створити максимально автентичну атмосферу доби, знімаючи сцени лише при природному освітленні за допомогою спеціально розробленої камери. Хоча стрічка отримала захоплену оцінку в Європі, у США та Британії її сприйняли прохолодно, вважаючи повільною. Однак, вона здобула кілька номінацій на «Оскар», включаючи найкращий фільм та режисуру, а оператор Джон Олкотт отримав нагороду за найкращу операторську роботу.
- «Сяйво» (1980).
Знятий за романом Стівена Кінга, фільм розповідає про письменника, який із родиною переїжджає до ізольованого готелю й з часом втрачає розум. Кубрик використав нову технологію — стедікам, щоб досягти плавного руху камери та створити напружену атмосферу. Фільм викликав суперечливі реакції критиків, але згодом став класикою жанру жахів й комерційно успішним.
- «Повністю металева оболонка» (1987).
Антивоєнна драма, знята за романом Густава Гасфорда «Короткочасні», присвячена досвіду морських піхотинців США у В’єтнамі. Перша частина показує сувору базову підготовку, друга — бойові дії. Фільмування відбувалося в Англії, а занедбаний газовий завод у Лондоні став декорацією для в’єтнамського міста. Фільм мав сильний акторський склад, а сценарій був номінований на «Оскар». Але попри глибоку тему, стрічка не мала комерційного успіху.
- «Широко закриті очі» (1999).
Останній фільм Кубрика, знятий на основі новели Артура Шніцлера, вийшов уже після його смерті. Головні ролі виконали Том Круз та Ніколь Кідман — подружжя, яке переживає кризу, втягуючись у низку еротичних пригод. Фільм став об’єктом гарячих обговорень, але не виправдав комерційних очікувань.
Попри те, що кар’єра Стенлі Кубрика тривала майже п’ятдесят років, він зняв лише 13 повнометражних стрічок. Проте його пам’ятають як одного з найвизначніших режисерів в історії кіно — митця з унікальним візуальним стилем. Його роботи особливо високо цінуються колегами по цеху, іноді навіть більше, ніж критиками. Кожен новий фільм Кубрика був подією. Його надзвичайна увага до кожної деталі дала йому репутацію режисера-контролера, але саме це забезпечило фільмам впізнаваний авторський почерк.
